В.Мазур про металургію України

Пройдя через локальний спад активності в кінці 2011, чорна металургія України так і не змогла відновити минулорічний рівень виробництва. За 5 місяців 2012 відставання в порівняльних обсягах виплавки сталі перевищує 4%.

Многіе експерти висловлюють надію, що в другій половині року зовнішній попит на українську металопродукцію зросте, дозволивши галузі закінчити 2012 з виробничим результатом не гірше 2011. Разом з тим все частіше звучать судження про системні проблеми наших метпідприємств, які помітно звужують (а то і зводять нанівець) горизонти зростання в національному секторі стали.

Пессімістіческій сценарій для вітчизняної чорної металургії представляється найбільш реалістичним і екс-міністру промисловості країни (1995-1997), члену-кореспонденту НАН України, професору Валерію Мазуру. Він вважає, що в найближчу десятирічку галузь істотно скоротить обсяги виробництва навіть у порівнянні з першими посткризовими роками. В інтерв'ю з ним Мінпром вирішив з'ясувати причини такого невтішною оцінки майбутнього для нашої металургії.

-Валерій Леонідович, виступаючи на травневому з'їзді Уавтормет, ви заявили, що протягом десяти років наша країна знизить виплавку сталі до щорічних 26-28 млн. тонн проти зафіксованих в минулому році 34,7 млн. тонн. На чому грунтується такий ваш прогноз? Адже плани основних гірничо-металургійних груп в Україні, навпаки, припускають значне нарощування в обсягах виробництва сталі.

-Знаєте, свого часу я з колегами з Міністерства промисловості теж планував на довгострокову перспективу суттєве збільшення рівня виплавки сталі в країні - до 65 млн. тонн на рік. Тоді це уявлялося цілком можливим, виходячи з показників, з якими металургійна Україна завершила радянський період своєї історії. (У 1990 обсяг виплавки сталі в УРСР перевищив 52 млн. тонн - прим. Автора). Думалося, що після адаптації до ринкових умов господарювання напрацьований вже потенціал для галузі буде успішно реалізований новими приватними власниками заводів і комбінатів. Але цього не сталося, а єдиний перш гірничо-металургійний комплекс був сегментований на окремі підприємства чи групи таких ...

А причина для нинішнього песимістичного сценарію - зовсім не секрет. Я не раз вже констатував: виробивши за двадцять років незалежності колишній технічний і технологічний ресурс, українські метпідприємства масштабно не освоїли нічого, що змогла б підтримати їх конкурентоспроможність в умовах несприятливого ринку. На галузь тисне як знос основного технологічного устаткування, так і надлишок металургійних потужностей у світі, який вже кілька років перевищує 500 млн. тонн.

Сегодня наші метпідприємства не в змозі ефективно конкурувати на глобальних ринках стали навіть при наблюдающихся обсягах виробництва сталі, не кажучи вже про плановане прирості виплавки! Галузь безповоротно відстала від темпів впровадження передових металургійних технологій, що демонструються в країнах, що входять до ТОП-10 світових виробників сталі: Німеччини, США, Росії, Китаї, Індії. Причому відставання настільки масштабне, що шансів його ліквідувати майже не залишилося. Та й потенційних можливостей, схоже, - теж нет.

-Чому ж!? В останнє десятиліття на українських метпідприємствах заявляли і здійснювали масштабні програми докорінної модернізації і реконструкції ...

-Окремі досягнення на окремих комбінатах, звичайно, можна відзначити. Але все це - точкові заходи, в цілому по галузі ситуацію з техпереоснащення можна назвати явно неблагопріятной.

Теперь, що стосується планів технічного розвитку. Обіцяти - не означає одружитися. Заяви власників про майбутню модернізації та реконструкції ГМК України лунають вже не перший рік. А віз і нині там. На ділі, активна та ефективна політика техніко-технологічного зміцнення ринкових позицій чорної металургії України масштабно не проводиться.

Напомню, галузь - експортоорієнтована; порядка 80% своєї продукції наші метпідприємства збувають на зовнішніх ринках. А за кордоном вже зовсім інші вимоги до сталевої продукції, ніж 20 років тому назад.

Простой приклад з мартенівським виробництвом. Так, скажімо, на Азовсталі відмовилися від експлуатації мартенів, наростивши виробництво сталі на існуючих конверторних потужностях. Але в даному випадку частка мартенівської сталі не грала вирішальної ролі в загальних обсягах виплавки на комбінаті. Інша справа - Запоріжсталь, де сталеплавильний переділ тільки і представлений мартеновскими печамі.

Етот комбінат для мене не чужа. На основі його практики металургійного виробництва я захищав 40 років тому кандидатську дисертацію, і ситуацію по підприємству відстежую постійно. Так от, скільки на Запоріжсталі не заявляли про програму заміни застарілого способу виплавки сталі конвертерним, а мартенівські печі тут працюють досі!

Я запитував власників Запоріжсталі, чому немає зрушень у даній найважливішому напрямку технічного переоснащення? Отримав таку відповідь: за їхніми розрахунками, заміна мартенівських потужностей на киснево-конвертерний цех відчутного ефекту у вигляді зниження вартості одержуваної стали не принесе. Тому вони не вважають доцільним вкладати в цю програму необхідні 1,5 млрд. дол ...

І приклад підходу до технічного розвитку металургії в сусідній Росії. На Магнітогорському меткомбінаті за минулі десять років інвестували в модернізацію 7,3 млрд. дол Сумніваюся, що в зазначений період вся чорна металургія України витратила на ці цілі порівнянну суму!

-В поточному році спостерігається помітний спад в експорті української металопродукції - за 4 місяці зниження склало майже 10% щодо аналогічного періоду 2012. Деякі фахівці стверджують, що Україна вичерпує можливості в нарощуванні поставок сталі за кордон, і вітчизняним метпідприємствам слід шукати шляхи для розвитку внутрішніх продажів прокату. Як Ви вважаєте, чи зможуть наші металурги в найближчі 5-10 років переорієнтувати свої пріоритети на внутрішній ринок?

-Не зможуть! Навіть якщо дуже сильно того побажають.

С моєї точки зору, в Україні відсутня скільки-небудь об'ємний (з урахуванням показників метвиробництва в країні) внутрішній ринок металопродукції. І в найближчі роки він не з'явитися. Ті ж, хто обіцяє розширити внутрішнє споживання металу - або некомпетентні в цьому питанні, або блефують.

На найближчі 10-15 років я не вбачаю об'єктивних передумов для істотного нарощування в Україні показників споживання сталі. У даний період внутрішній ринок буде забирати і раніше не більше 20-25% виробленого в країні металу. Повторюся, пріоритет для наших підприємств - в продажах продукції на експорт. Але на зовнішніх ринках ми не витримуємо вже й цінову конкуренцію в силу зрослої собівартості тонни виплавленої сталі.

-В галузевих колах знову набирають популярність розмови про необхідність надання держпідтримки гірничо-металургійному комплексу - в зв'язку з негативними тенденціями на зовнішніх ринках і збитками заводів. Ви працювали на керівних посадах в міністерстві промисловості в роки, коли розроблявся і був впроваджений податково-економічний експеримент для підприємств ГМК. Як зараз ви ставитеся до цього рішення? Наскільки дієвим і ефективним воно виявилося: як з позиції державних інтересів, так і з урахуванням економіки самих підприємств ГМК?

-В той час експеримент дійсно дозволив стабілізувати ситуацію в металургії. Причому така підтримка гірничо-металургійного комплексу обійшлася державі зовсім не в один мільярд гривень неодержаних платежів до бюджету.

Однако необхідних висновків з виникла тоді критичній ситуації власники метпідприємств не зробили, і черговий фінансовий криза застала металургів у тому ж стані. І це незважаючи на те, що в 2004-2005 ціни на метал підскочили до астрономічних висот, як, відповідно, і прибутки металургів. Але повернути державі гроші, які забезпечили підтримку ГМК у період кризи, ніхто навіть і не подумав. Хоча це треба було зробити.

С позицій держави підтримка ГМК або якийсь інший галузі у вигляді фінансового підживлення приватних власників промислових підприємств за рахунок скарбниці або інших секторів економіки недоцільна і навіть шкідлива. Це загрожує прямим "обдиранням" бюджету без помітної віддачі у вигляді оновлення потужностей підприємств комплекса.

-А як ви розцінюєте такий варіант підтримки, як взаємодія держави і власників підприємств ГМК на основі меморандумів взаєморозуміння? У роки останньої кризи це виявилося дуже доречним для українських підприємств ГМК.

-Підтримка галузі у вигляді подібних меморандумів навряд чи якимось кардинальним чином зміцнить конкурентоспроможність наших металургійних комбінатів на зовнішніх ринках. А ось стати зачіпкою для порушення проти них антидемпінгових або спеціальних розслідувань цілком может.

Понімаете ... Головна проблема чорної металургії країни не в тому, що держава ніяк або мало підтримує галузь. Зараз будь протекціонізм не поверне втрачені двадцять років, в ході яких власники метпідприємств усувалися від вкладення грошей в технічне переоснащення отриманих від держави активів.

-Валерій Леонідович, ви змалювали, м'яко кажучи, не найкращу перспективу для металургійної галузі України. А якісь прийнятні "виходи з негативу" ваш сценарій, в принципі, передбачає? З точки зору власників українських метвиробництва і держави, для якого підтримка експорту металопродукції вельми критично в частині формування ВВП і отримання валютної виручки?

-Металургійної галузі України залишається хіба що виводити з експлуатації застарілі потужності, скорочувати виробничий потенціал до рівня затребуваних обсягів випуску сталі. Одночасно з тим необхідно вирішувати задачу з переорієнтацією вивільнених працівників на інші галузі економічної діяльності. Для цього необхідно фінансову участь, як з боку власників металургійних виробництв, так і держави.

І хоча для реалізації подібної програми потрібно не один мільярд гривень, а то й доларів, на такий крок рано чи пізно, але піти доведеться. Слід просто прийняти як даність те обставина, що провідна роль ГМК в економіці країни відходить у минуле. Наша металургія в найближчі десять років більше не зможе бути надійним макроекономічним фундаментом для країни. Конкуренція на глобальних ринках стали лише посилюватиметься, а українські метпідприємства - послідовно поступатися колишні позиції.

Значіт, слід шукати можливості і пріоритети по іншим напрямкам. Вихід - у розвитку інших секторів національної економіки.